ch_1

Валерій Вікторович Ткаченко

Валерій Вікторович Ткаченко (10 лютого 1957 — 2 лютого 1999) — український поет, автор виконавець, учасник першого Всеукраїнського фестивалю «Червона Рута», неодноразовий лауреат та переможець (1990) Всеукраїнського фестивалю «Оберіг», лауреат літературної премії імені Є. Багрицького (Одеська область).

Вірші:

Благаю господи прости…

Благаю, господи, прости,

За те, що потайки молився,

Що рідко в небо я дивився,

Свою зорю знайти не встиг.

Благаю, господи, прости,

Ти тих, хто в церкву забарився,

Забитий був, чи сам забився,

Дітей своїх не охрестив.

Своїх синів дурних, товстих,

Які антихристу продались,

І зручно в тронах повкладались,

І не покаялись, прости.

Чого це, раптом, голос стих,

Про це просити дуже тяжко,

Та тих, хто відбирав життя в нас,

Якщо можливо, ти прости.

Хто смів прикинутись своїм,

Ніколи в вічі не дивився,

Молився, клявся, і божився,

А сам людей при цьому їв.

За те, що нас дурман косив,

І Україна постраждала,

І окаянного Богдана,

Благаю, господи, прости.

Хто нишком спалював мости,

Сліди змітаючи даремно,

Щоб приховати справи темні,

Благаю, господи, прости.

За те, що я не захистив

Високу віру, хоч не зрікся,

Гріха позбавитись не зміг я,

І сам себе занапастив.

Благаю, господи, прости,

Які були, якими станем,

Та кров не змити із хреста нам,

І аж до неба не зрости.

Благаю, господи, прости…

1991

***

Як я шукав в листопаді квіти,
Прощатись з літом не хотілось ні за що
І я збагнув — мені ніщо не світить,
Я в листопаді навіть листя не знайшов.

Як я шукав колоска у полі,
З цією мрією до обріїв забрів,
І охопив мене чи сум, чи подив,
Бо в цьому полі я і вітру не знайшов.

Як я шукав журавля у небі
А в небі ворон, чторній ворон лиш застиг,
Цей ворон першим журавля угледів,
А я з долоні ще й синицю відпустив.

Як я шукав джерело в пустелі,
так довго, довго, хоч і спраги не було,
А на шляху був не пісок, а скелі,
У тій пустелі навіть сонце не пекло.

Я день шукав, щоб не здичавити,
але на диво серед ночі я прозрів,
А що, якби журавля чи квіти,
Я все ж знайшов, то щоб із ними я робив?

1992 рік

***

Реквієм

Нарешті збагнув, нарешті второпав,
прийдуть незабаром чудовії дні,
І буде свобода, і буде Європа,
Та тількт мене вже не буде, о ні.

О, рідна земля, моя оріяна,
Знайдеш собі місце під сонцем, знайдеш,
Це буде тоді, як мене вже не стане,
мене вже не буде, як ти оживеш.

І чисте вдихнем повітря ранкове,
Купатися станем в прозорій волі,
Та тільки мене вже не буде панове,
І я не бачу розкоші оті.

А сонця буде богато-богато,
Ліси оживуть і воскреснуть гаї,
А може у мене буде й своя хата
Та тільки не я відкопаю ії.

Я сонця не бачу — воно десь далеко,
Не можу торкнутись рукою струни,
НАд полем моїм пролетають лелки,
Та я їх не бачу крізь товщу труни.

1989 рік

***

Не плач, гітаро

Ти, гітаро не плач,
не сумуй при похмурій погоді,
Про надію й любов
не співай опівночі мені,
Про життя і про смерть
я не хочу вже слухати, годі,
Я і жив уві сні,
І не раз помирав уві сні.

Ти гітаро не плач
про кохання наслухався вдосталь,
З нею я навіки,
чи хотів би я цього, чи ні,
З тою жінкою я
знав і боль, знав і чари — як просто,
Але все уві сні,
Як це добре, що все уві сні.

Ти, гітаро, не плач,
Не розказуй, як я упивався,
Не повітрям ранковим,
не віном, не горілкою, ні,
Тільки вірою в того,
хто другом моїм називався,
А як зрада була, —
Я метався у гіркому сні.

Ти, гітаро, не плач,
На могилі моїй доживеш ти,
Не боюсь, що забудуть
на другий день люди мене,
Доки є хто живий,
буде світло і радість
а скільки ще буде наснаг,
Ти, гітаро, не плач,
не сумуй, буде час веселитись,
Ти, гітаро, не плач,
буде ранок і буде весна.

1990 рік.

***

Из «чернухи»

Как на площадь на эту
Базарную,
Выходили поэты
Бездарные
И скупыми воротилами
Ободранным
Не деньгами платили,
А одами,
Им, торгующим
Тварью зачуханной,
Или рубищем
Снятым с чучела
Тихо тени валили
Бескровные
И отсмонивали
Целковые,
Тишина, разве кто-то
Закашляет,
Только одами
поташнивает,
А поэты за оды
Восторженно
Получали на водку, —
Положено.
Пили горькую,
А потом до утра
Эй, братва, чем зажрать? —
Ржавой койкою,
Бутерброд, где кровать
с падшей девкою,
если нечем зажрать, —
я не брезгую,
Можно с бочки руками
капустою
Иль пустыми слезами
Иль пулею,
Девять грамм и сто грамм —
Выбирай, браток,
Обретёшь вечный срам,
если то и то
А на последнем пути
Как я врезал бы,
Но из жизни уйти
Надо трезвому,
…Меня нет, но на площадь
Базарную
Вновь выходят поэты
Бездарные.

1991 год.

***

УРА!

Чёрная волга,
Чёрный ворон.
Ох, постреляем
По красным ворам,

Кто был ничем,
Тот под забором,
вновь перемены
Всё перемелем,

И будет пир
И новый мир
И новый сортир
Заварим кашу

В тюремной параше.
Да будет краше!
Выше крыши!
Все на сборы!

Оновим споры,
Всех уравняем,
Пускай воняет
Но ненадолго.

Скоро опять
всё обновлять..
Нету позора
С понтом под зонтом.

На горизонте
Черная «Волга».
Уже на телеге
Хлеба, хлеба!

За нею следом
Босые по снегу
За манной с неба
За лучшей долей

За черной «Волгой»
Вольному воля
Больно…

1988

***

Гибель г. Ананьева

Город пропал, остались лишь только кварталы,
Город пропал, остались одни перекрестки,
Город пропал, а люди не замечали,
Нет декораций, остались лишь только подмостки.

Древние улочки так беспощадно изрыты,
Земские здания топчет сапог генеральский,
Люди не видели, люди молчали, как рыбы,
Начисто тратя по очередям свои страсти.

Город пропал, остались одни лишь базары,
Мрачных мыслителей в галстуках несимпатичных,
Не пробегали с огнем и мечем здесь татары,
Не пролетали с бомбежкою здесь «мессершмитты».

Не было здесь ни вулканов, ни землетрясений,
Сосны, как прежде, растут у парадного входа,
Солнце, как прежде, здесь светит в денечек весенний,
Идол тяжелой рукой озаряет народы.

Утром проснешься — чего-то опять не хватает,
Все исчезает с эффектом шагреневой кожи,
Завтра опять будет хуже — это мы знаем,
Лучше, чем завтра, живется сегодня нам все же.

Всюду мелькает творенье Дали, где б я не был,
«Рынок рабов с пропадающим бюстом Вольтера»,
Так разлагается лик уходящего неба,
Так исчезает наутро ночная химера.

Может кому-то удастся куда-то попасть,
Не забывайте, что кто-то при этом упал,
Не забывайте при этом, что гаснет тропа,
Не забывайте при этом, что город пропал.

1989

Сторінка в Вікіпедії

«Город пропал» — песня А. Шхалахова на слова В. Ткаченко

Вечер Памяти Валерия Ткаченко 3.03.2011 год

Пісня на вірш В. Ткаченко «Покаяння» 2011 р.

Стаття Л. Шорник «Посперечаємось про смак»

Стаття П. Осокоренко «Посперечаємось про смак»

Стаття В. Ткаченка «Фестиваль, фестиваль…»

Завантажити диск «Сумно, солодко, Тривожно»

222224425

В даний час йде підготовка до видання книги, де найбільш повно буде представлено творчий доробок Валерія Ткаченко — його вірші, тексти пісень, прозові мініатюри, малюнки, фотографії та спогади про поета його близьких і друзів. У 2011 році вийшов альбом пісень В. Ткаченко у виконанні автора. У вересні 2011 року пройшов Літературно-музичний фестиваль пам’яті Валерія Ткаченко.
Інформація про В. Ткаченко в 2011 році додана до Вікіпедії, в розділ, присвячений першому Всеукраїнському фестивалю «Червона рута» 1989 року а також, деякі пісні на сайт Українські пісні
http://www.pisni.org.ua/persons/2392.html. У 2017 році в Вікіпедію додано сторінку «Ткаченко Валерій Вікторович«.

О. Шхалахов

Похожие статьи:

  • Нет похожих статей