Олександр Русий. Вірші. стор. 10

Байка про волохаті руки

Були гучні арешти, були гучні заяви,
однак усі на волі. А де розкриті справи?
Чи то м’які закони, чи спритні адвокати,
за ці суддівські фарси з кого тепер спитати?
Спитати за умовне, спитати про заставу,
як деякі чкурнули до іншої держави.
Спитати за амністію, спитати про поруки,
тому й чутки в народі про волохаті руки.
А ще панує думка про обрані персони,
вони — окрема каста, у них — свої закони.
Тож винні не закони і спритні адвокати,
а обрані персони та руки волохаті!

Байка про газетку

Я випив кави,
відкрив віконце,
на дворі — травень
і сяє сонце.

Відкрив газету,
почав читати —
які огидні
ці депутати.

Однак міністри
за них не кращі
або геть дурні,
або ледащі!

Та ні, не дурні,
бо власні статки
змогли підняти
в рази-порядки.

Читаю далі —
життя народу —
дрібні деталі
про хліб і воду.

А ось свтлина —
у подарунок
дає обранець
бабусі клунок.

Хороше фото
й цілком доречне,
потрібні людям
олія-гречка.

Екстриму трохи —
у центрі міста
зіткнулись мерси
і комусь кисно.

Телепрограма,
прогноз погоди,
яке яскраве
життя народу!

Байка про сміття

Запеклі дебати, гарячі промови,
стоять на трибуні обранці зі Львова.
Підняли нардепи важливе питання —
проблему сміття та його прибирання.
Словесний двобій, наче артпідготовка,
і деякі вже почали голодовку.
Та байдужа людям проблема локальна,
занадто брудна і доволі фекальна.
Тож люди жартують і пишуть поради,
на кшталт — поскоріш Садового прибрати.
Я теж посміявся, але відчуваю,
у чомусь обранці все ж рацію мають.
Бо свідчать нам факти уперто-затято, що бруду у нашій країні багато.
Сміття у Одесі, у Києві, Львові,
куди не подкнись, в будь-якій установі.
Сміття у штабах, міністерствах і радах
і, звісно, на різних державних посадах.
Тому і кажу: «Припиняйте дебати,
почніть вже реально сміття розгрібати!»

Байка про дозволену ходу

У хащі далекій, що в дикій природі
бродіння якесь почалося в народі.
Не те щоб повстали, або бунтували —
просили слухняно і скарги писали.
Писали царю (а кому ще писати?!),
бо цар у тій хащі і батько і мати.
Просили царя щоб міністри не крали,
щоб більше платили та менше шмагали.
І цар, прочитавши вимоги народу,
дозволив ходу — дарував їм свободу.
А задля порядку у стольному місті
жандарми схопили усіх активістів.
А цар пояснив, що підступна Європа
цькує на їх хащу фашистів-укропів.
І всі ці арешти — нагальна потреба,
аби вберігти в хащі сонячне небо.

Байка про «навального» ліберала»

Він був ліберал, супртивник режиму,
у хащі хотів запровадити зміни.
Казав, що не можна і далі так жити
і, навіть, царя закликав повалити.
Погрожував владі загальним протестом,
траплялось сидів під домашнім арештом.
Тож дехто казав: «Це майбутній Месія,
що може усе і усе розуміє.
Він зробе із хащі велику державу,
поверне народу повагу і славу!»
І дійстно, не було такого питання,
яке б викликало у нього вагання.
Та якось спитали у цього месії:
«Чи скоро повернете Крим Україні?»
Він наче споткнувся, не знав що казати,
однак розумів, що не можна мовчати.
Почав урочисто: «Живи Україно!»
А потім додав: «без Донбасу та Криму!»

Байки про недоторканність, або Порасюківщина

Перш ніж бійку розпочати,
поясни, що ти — обранець,
ти — слуга і глас народу,
а не злодій — голодранець.
Для разючого ефекту
помахай своїм мандатом,
аби знали — мають справу
із народним депутатом.
Не стидися, для початку,
обізви усіх козлами,
а якщо не зрозуміють —
«іноземними» словами.
Не вагайся, маєш право
кулаками молотити,
а для більшої поваги
і ногами можна бити.
А до того не забудьте
журналістам підказати —
бійку цю в телеекрані
неодмінно показати.
Аби знала Україна,
аби вся громада знала —
«Наша слава депутатська
не померла, не пропала!»

Байка про загублений час

Збирались депутати
народу послужити,
та часу їм забрало
реформи ухвалити.
Куди той час подівся
ніхто тепер не знає,
можливо загубився
і в темряві блукає.
Я знаю достеменно,
повірте мені люди,
бо марно і даремно
шукав його повсюди.
А він блукав похмуро
від фракції до фракції,
пройшов усі етапи
від правки до редакції.
Та попри сподівання,
потрапивши до Ради,
він знову загубився
як почались дебати.

P.S.
На пошуки даремні
не витрачайте сили.
Народні депутати
той час проговорили.

Подвійна байка

0000000001
Шлях до політики, або Автобіографія депутата

Били мене мамо, лупцювали тато:
«Не ходи, синочку, ти у депутати!»
Березовим прутом били мене рідні.
Хоч були шляхетні і поваги гідні.

Били-умовляли: «Не ходи до Ради,
там таких доволі — є кому брехати!»
Били-умовляли: «Схаменися сину,
покидай політику, не ганьби родину!»

Рвали мені чуба, ляскали по «спині» —
розуму хотіли дать своїй дитині.
Та були даремні татові старання —
вийти в депутати мав я сподівання.

А тому покинув татове подвір’я…
Сяяло на небі золоте сузір’я
Юність пролетіла, старість моя поруч,
я вже не Іванко, а Іван Петрович.

І доволі часто споминаю тата,
як він і боявся, став я депутатом,
виліз у магнати, позабув родину,
і на вуха людям вішаю локшину.

 

назад

всего просмотров — 0

Похожие статьи:

  • Нет похожих статей